Зразкова і слухняна дитина несподівано починає знущатися з однолітків, ставить досліди на тваринах, знімає свої діяння на відео, демонструє, і звеличує себе до рангу зверхності. Усі здивовані – що раптом сталося? І сім’я начебто порядна, і батьки – золото (зовні), а дитятко чудить і стає некерованим. Педагоги й психологи від безсилля хапаються за голову. Будь-які спроби вторгнення в особистий простір сина закінчуються агресією з його боку. Домовитися не виходить. І не вийде…, тому що сталося це не раптом (як нам здається).
Жорстокість дітей – у чому причина
- Такий наш менталітет – ми звикли в усьому і завжди шукати винних, щоб звалити відповідальність на що і на кого завгодно, крім себе. Багато в чому погіршують ситуацію закони, що нині вводяться, дотримуючись яких про повноцінне моральне виховання дітей можна забути й не згадувати.
- Згідно з нововведеннями, що з’являються, дитина наділена безмежними правами, а попит з неї нульовий. Батьки та вчителі, навпаки, – з купою обов’язків і абсолютно безправні істоти. Хто може вирости в таких умовах? Дорослим за статусом не належить навіть спілкуватися з чадом тоном вище, не кажучи про те, щоб шльопнути його за справу.
- А за всіх часів фізичні покарання існували й жодних психологічних травм, як висловлюються психологи, нікому не завдавали. Наші батьки й діди так виховувалися, їхні покоління – не рівня нашим! У сім’ях священників ця традиція збереглася донині. Не за кожну провину, але принцип батога і пряника застосовується в їхньому суспільстві. Засуджується лише систематичне насильство над дітьми. З метою прищеплення дитині високих моральних цінностей тілесні покарання допустимі. А вони – духівники! Рівень моральності у них набагато вищий за рівень “простих смертних”. Сини й доньки, вирощені ними, як правило, у великих сім’ях, різко відрізняються від наших розпещених чад. Їхнім дітлахам на думку не спаде поводитися по-свинськи, тому що вони змалечку привчені поважати старших і любити ближніх, чого, на жаль, не спостерігається в більшості звичайних сімей.
- Немає найголовнішого – любові, чистої, світлої, такої, яку задумала світобудова! У сучасних людей це почуття тане на очах і набуває спотворених форм – обожнювання людини, жалість, сексуальний потяг, перелюб, розпуста.
- У нашій психіці відбувається підміна понять, а діти змушені пожинати плоди хибних думок, і виною тому не “всесвітня павутина”, не телебачення і ЗМІ, а ми самі. Себе по-справжньому любити не навчили, чого зможемо навчити потомство?
Як можна прищепити дитині те, чого вона не бачить у нас, її батьках? Вона – заручник нашого спотвореного сприйняття світу. Їй, доброму непорочному створінню від природи, доводиться оборонятися, щоб зберегти в собі первозданну чистоту. І жорстокість його часом удавана, що є зворотним боком надмірної вразливості. Неадекватна поведінка, що привертає увагу, – заклик про допомогу заплутаної маленької душі, яка ніби кричить: “Мені мало любові! Ви, дурні дорослі, вбиваєте в мені її залишки!” Дитина чекає, вимагає любові… а нам і дати нема чого… Ми в повсякденній метушні та гонитві за лідерством і багатствами встигаємо подбати про те, щоб кров’яниста дитина була сита, одягнена та виглядала не гірше за інших. Ну і, природно, шкодуємо і виправдовуємо – чим би дитя не тішилося, аби не вішалося. Ось де собака зарита! Прагнення забезпечити фізичний добробут обертається шкодою психічному здоров’ю. Зміщуються життєві пріоритети, душа замість розвитку деградує.
Жалістю процес прискорюється. Куди не кинь – без любові будь-які способи реанімації внутрішнього світу – розмови зі стовпом.
